Так продал Янукович Украину Путину, или нет? Таки да

16.12.2013 в Новости

Ходят упорные слухи, что:
Президент України Віктор Янукович у п’ятницю 06.12.13 підписав стратегічну угоду з Росією, яка включає в себе зобов’язання про приєднання до Митного союзу.

Про це повідомив редактор The Economist Едвард Лукас, посилаючись на власні джерела.

«Чув, що Янукович в Сочі сьогодні підписав стратегічну угоду з Росією, яка включає 5 мільярдів, в тому числі передоплата, ціна на газ 200 доларів плюс угода про приєднання до Митного союзу», — написав на своєму Twitter Лукас.
Окрім того, Янукович отримає від Путіна 15 млрд. доларів.
За його словами, деталі були розроблені в Москві, «західні уряди шоковані».

У зв’язку з цим, зазначає Лукас, очікуються демонстративна поведінка з боку президента Росії Володимира Путіна стосовно підписання, і дуже жорстка реакція (розгін, введення надзвичайного стану) в Україні.
Як відомо, у п’ятницю ввечері Янукович близько 6 годин провів в Росії, де зустрічався з Путіним.
по материалам Українська правда 06.12.13

Чужой возвращается

после соглашений в москве януковича и путинаСвершилось!
Аттракцион невиданной щедрости: тут тебе и газ по дешевке. тут и покупка ОВГЗ на 15 арбузов баксов, и целый букет встречных шагов по таможням и квотам — в общем, поехал наш презик прямо в гости к дед-Морозу, привез вагон игрушек!
Только я прошу почтеннейшую публику пока еще не доставать калькуляторы. чтоб поделить 15 млрд на 46 млн. Давайте немного задумаемся, за какие заслуги барин своему холопу бобровую шубу на плечи скинул.

Сейчас уже появилось достаточно публикаций, более или менее полно описывающих различные аспекты новой модели сотрудничества. Я затрону лишь один, косвенное упоминание о котором услышал в словах Путина
- Мы подписали дополнение к договору о поставках газа и обсудили условия обеспечения беспрепятственного транзита в Европу.

Услышав эти слова, я сразу же почувствовал шевеление шерсти на загривке. Тут же кинулся искать документы хоть какие-то по теме — и нашел таки. В приложенном скане есть пара пунтиков о сотрудничестве в сфере МЧС и вообще чрезвычайных ситуациях. Для меня появление такого раздела в межгосударственном договоре означает, что есть некие секретные статьи о противодействии терроризму и бездорожью, в которых подробно расписывается , что значит это самое обеспечение транзита.

В само деле, зададимся вопросом: что нужно, чтобы газ шел по трубам? Ну, краники вовремя открыть-закрыть, насосики там проверить, на манометры смотреть, регламентные работы выполнять, то да сё… Это что, нужно расписывать президентам, какой краник закрыть, какой открыть? Не царское это дело.

Но только до того момента, который можно определить, как БП. Или ЧП. С этого же момента, транзит становится частью войсковой операции, а ГТС линией фронта и Дорогой жизни одновременно.
Помните, я писал пару недель назад, что идут интенсивные переговоры между Пу и Ме на предмет обеспечения газом Европы, невзирая на бзики этих всяких хохлов? Вот мы сейчас (не дай бог!) и будем кушать кашу, ими заваренную.

Делюсь рецептиком: в условиях массовых беспорядков (коими, вне сомнений, можно назвать все наши Майданы и майданчики), высокие договаривающиеся повара берут на себя ответственность уберечь драгоценную голубую магистраль от поползновений махновцев, анархистов и прочих атаманов-попандопул, путем создания зоны отчуждения вдоль трассы и взятие ее под охрану совместными силами охранных подразделений газпрома с Трансгазом и нашего Укртрансгаза.

По факту это значит:
1. Легальное наводнение Украины штатной агентурой и кадровыми офицерами разведки РФ, легализация их оперативной деятельности, направленной на упреждение… и тд. и т.п.
2. Введение на территорию Украины охранных подразделений Газпрома — и тоже совершенно легально и законно!
Для понимания ниже я привел справку об этой частной армии, ее экипировке и вооружении. Они могут использовать кроме прочего, даже БТРы и тяжелое вооружение.

Правительство РФ разрешило службам охраны «Газпрома» и «Транснефти» использовать огнестрельное оружие, наручники, дубинки — арсенал, аналогичный оружию и спецсредствам, используемым милицией.

Премьер-министр РФ Владимир Путин 29 декабря прошлого года подписал соответствующее постановление. Согласно документу корпоративным службам безопасности разрешено использовать пистолеты и револьверы, гладкоствольное длинноствольное и бесствольное огнестрельное оружие, газовые пистолеты, распылители и аэрозоли, электрошоки. В числе разрешенных спецсредств — защитные шлемы и жилеты (1-3 классов защиты), наручники (БР-С, БР-2С, БКС-1, БОС), резиновые дубинки (ПР-73М, ПР-К, ПР-Т, ПУС-1, ПУС-2, ПУС-3), средства принудительной остановки транспорта («Диана» и «Гарпун»), служебные собаки.
В отношении большинства позиций арсенального перечня подчеркивается, что они должны быть произведены в России. Это пистолеты и револьверы, огнестрельное бесствольное оружие, патроны, защитные шлемы и жилеты, наручники, а также палка резиновая.

Как сообщалось, в 2007 году были приняты поправки в законы «Об оружии» и «О поставках продукции для федеральных государственных нужд», позволяющие сотрудникам охранных структур, находящихся в ведении компаний «Газпром» и «Транснефть», носить служебное огнестрельное оружие. Закон предоставляет право, в том числе, на хранение, ношение, а также применение служебного огнестрельного оружия и спецсредств работниками охраны организаций, которые эксплуатируют магистральные нефтепроводы и являются собственниками этих нефте- и газопроводов.
MidEast.RU, Игорь Степанов www.facebook.com/EvromaidanSOS 17.12.13

17.12.2013 21:10
Прес-служба Президента України Віктора Януковича
Протокол шостого засідання Українсько-Російської міждержавної комісії

Головували:

В.Ф.Янукович — Президент України, голова Української частини Українсько-Російської міждержавної комісії

В.В.Путін — Президент Російської Федерації, голова Російської частини Українсько-Російської міждержавної комісії

Порядок денний засідання:

I. Про підсумки роботи структурних органів Українсько-Російської міждержавної комісії в період між її п’ятим і шостим засіданнями.

II. Обговорення актуальних питань українсько-російських відносин та міжнародної проблематики.

III. Про проведення сьомого засідання Українсько-Російської міждержавної комісії.

I. Про підсумки роботи структурних органів Українсько-Російської міждержавної комісії у період між її п’ятим і шостим засіданнями.

Комісія постановила:

1. Схвалити в цілому роботу структурних органів Комісії та досягнуті домовленості.

2. Відповідним міністерствам і відомствам України та Російської Федерації своєчасно виконувати рішення структурних органів Комісії.

3. Структурним органам Комісії здійснювати контроль за виконанням домовленостей, які відносяться до їхньої компетенції.

II. Обговорення актуальних питань українсько-російських відносин та міжнародної проблематики.

Президент України В.Ф.Янукович та Президент Російської Федерації В.В.Путін за участю інших членів Комісії та делегацій обговорили найбільш актуальні питання двостороннього співробітництва та міжнародної проблематики, а також намітили подальші шляхи взаємодії як на двосторонньому рівні, так і міжнародній арені.

Було підкреслено, що в основі двосторонніх відносин лежить стратегічне партнерство, ключовими принципами якого є взаємні повага і розуміння між Україною і Росією.

Комісія із задоволенням відзначила позитивні тенденції розвитку українсько-російських відносин, зміцнення різнопланового та інтенсивного політичного діалогу між Україною і Росією в дусі дружби і добросусідства. Сторони підтвердили, що динаміка цього процесу носить об’єктивний характер, тому не повинна бути піддана суб’єктивним чинникам.

Україна і Росія прагнуть до розвитку відносин з європейськими структурами на основі прихильності загальним цінностям, національній самобутності, зобов’язанням і нормам поведінки в інтересах зміцнення європейської безпеки.

Сторони підтвердили свою позицію про взаємодоповнюваність інтеграційних процесів, здійснюваних у рамках Євразійської економічної інтеграції та Європейського союзу.

Комісія відзначила, що, незважаючи на скорочення взаємного товарообігу, є значний потенціал істотного поглиблення двосторонніх економічних зв’язків. На його реалізацію повинні бути спрямовані зусилля всіх українських і російських міністерств і відомств, ділових кіл.

Висловлена впевненість, що підписання та виконання Плану дій (Дорожньої карти) з врегулювання торговельних обмежень у двосторонній торгівлі на 2013-2014 роки дозволить вирішити на взаємовигідній основі найбільш важливі питання торговельно-економічного співробітництва.

Сторони із задоволенням відзначили, зокрема, підписання Меморандуму про інтеграцію і співпрацю у сфері використання атомної енергії в мирних цілях, який передбачає проведення оцінки інвестиційної привабливості активів атомних енергопромислових комплексів України та Росії; позитивний хід реалізації проекту з організації виробництва в Україні ядерного палива; ефективну роботу, спрямовану на розвиток взаємодії в галузі авіабудування, космосу, транспорту та інфраструктури.

Сторонами проведена істотна робота з підтримки та реалізації спільних інноваційних, а також науково-технічних проектів в рамках українсько- російської Програми співробітництва у сфері нанотехнологій.

Подальший розвиток отримало українсько-російське військово-технічне співробітництво.

Відзначено стійке поглиблення міжрегіональних і прикордонних зв’язків.

Позитивні результати приносить практична робота щодо спрощення порядку перетину українсько-російського державного кордону громадянами України та Росії.

Здійснюється активний діалог з актуальних питань міжнародного порядку денного.

Сторони високо оцінили діяльність українського Головування в ОБСЄ.

Триває активна взаємодія Сторін з вирішення регіональних проблем, включаючи питання безпеки. Особлива увага приділяється придністровському врегулюванню з метою забезпечення безпеки в регіоні.

Ведеться конструктивний діалог з питань забезпечення мовних, освітніх, національно-культурних та інших потреб громадян України і Росії, а також захисту їхніх прав.

Комісія постановила доручити урядам України та Російської Федерації:

1. Вжити заходів, що сприяють зростанню обсягів двосторонньої торгівлі та інвестицій в 2014 році у тому числі шляхом усунення технічних бар’єрів у взаємній торгівлі на основі угоди про усунення технічних бар’єрів у взаємній торгівлі держав учасниць СНД, які не є членами Митного союзу, а також домовленостей, визначених Планом дій з врегулювання торговельних обмежень у двосторонній торгівлі між Україною і Російською Федерацією на 2013-2014 роки.

2. Сторони сприятимуть подальшій лібералізації торговельних режимів в рамках СНД у розвиток положень Договору про зону вільної торгівлі.

Сторони погодилися продовжити розвиток коопераційних зв’язків, а також утримуватися від односторонніх дій, пов’язаних з реалізацією політики імпортозаміщення, які можуть завдати економічної шкоди одна одній.

3. Активізувати роботу з реалізації схвалених спільних інфраструктурних та промислових проектів, а також ініціатив, представлених у відповідних Дорожніх картах, включаючи створення спільних підприємств і об’єднань у пріоритетних сферах економіки, у першу чергу — в авіабудуванні, двигунобудуванні, атомній енергетиці, космічній галузі, суднобудуванні, в транспортній сфері.

4. Урядам Сторін забезпечити розробку і підписання в стислі терміни Меморандуму про сприяння Російської Федерації щодо зближення технічних регламентів України і Митного союзу.

5. Урядам Сторін підготувати пропозиції зі взаємодії української сторони з Євразійським банком розвитку, антикризовим фондом ЄврАзЕС і Міждержавним банком СНД.

6. Опрацювати питання про включення державної корпорації „Банк розвитку і зовнішньоекономічної діяльності” (Зовнішекономбанк) до переліку організацій, кредитні угоди з якими підписуються за процедурами, визначеними для міжнародних фінансових організацій.

7. Виконати п.12 «Дорожньої карти» з врегулювання питань в інвестиційному, фінансовому та галузевому співробітництві Російської Федерації та України від 15 жовтня 2013 року (м. Калуга, РФ) про включення російського рубля до 1-ї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів Національного банку України.

8. Активізувати розробку і впровадження нових принципів і механізмів взаємовигідного співробітництва в газовій галузі.

9. Продовжити реалізацію заходів з організації в Україні виробництва ядерного палива для реакторів ВВЕР-1000 за російськими технологіями.

10. Підготувати пропозиції з організації фінансування проекту спорудження енергоблоків №3 та №4 Хмельницької АЕС.

11. Продовжити в 2014 році роботи з розробки та реалізації програм двостороннього співробітництва в галузі машинобудування, хімічної промисловості, суднобудуванні, гірничо-металургійному комплексі, із залученням галузевих асоціацій.

12. Забезпечити завершення спільних державних випробувань літака Ан-70 до кінця першого кварталу і за їх підсумками прийняти рішення про спільне серійне виробництво.

13. ДП «Антонов» і Об’єднаній авіабудівній корпорації активізувати роботу з вирішення питання створення спільного підприємства для управління програмою відновлення серійного виробництва літаків сімейства Ан-124 з двигунами Д-18Т.

14. Продовжити роботу зі створення єдиного навігаційно-часового простору України та Російської Федерації на базі системи ГЛОНАСС, щодо забезпечення подальшої реалізації проектів «Наземний старт», «Морський старт» та програми «Дніпро».

15. Продовжити реалізацію ініціативи зі створення Причорноморського зернового Комітету.

16. Вжити заходів з підготовки та проведення у 2014 році III Українсько-Російського міжрегіонального економічного форуму за участю глав держав (м.Нижній Новгород).

17. Забезпечити реалізацію «Дорожньої карти з інвестиційної, фінансової і галузевої співпраці».

18. Приділити пріоритетну увагу розвитку українсько-російського військово-технічного співробітництва, кооперації підприємств оборонних галузей промисловості, створенню спільних підприємств у військово-технічній сфері з урахуванням чинного законодавства України і Російської Федерації.

19. Вжити заходів для підписання Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про реалізацію Програми військово-технічного співробітництва між Україною і Російською Федерацією на 2013-2017 роки.

20. Внести на розгляд урядів до кінця першого кварталу 2014 року узгоджені пропозиції про збільшення участі Російської Федерації в розвитку соціально — економічної сфери м.Севастополь та інших населених пунктів — місць дислокації військових формувань Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.

21. Прискорити роботу з інвентаризації земельних ділянок та розташованих на них об’єктів нерухомості, які використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України, і з врегулювання питання про здійснення капітального ремонту будівель і споруд, що орендуються Російською Федерацією в інтересах російського Чорноморського флоту.

22. Завершити підготовку до підписання проектів міжурядових угод: про узгодження пересувань, пов’язаних з діяльністю військових формувань Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, поза місцями їх дислокації; про порядок перетину державного кордону України військовими кораблями, суднами забезпечення, літальними апаратами, військовослужбовцями Чорноморського флоту Російської Федерації; з питань реєстрації за місцем проживання (перебування) військовослужбовців і цивільних осіб Чорноморського флоту Російської Федерації, членів їхніх сімей в міграційних органах України.

Активізувати роботу з узгодження інших проектів угод з питань функціонування Чорноморського флоту Російської Федерації та його перебування на території України.

23. Врегулювати питання оподаткування структурних підрозділів Чорноморського флоту Російської Федерації та митного оформлення матеріально-технічних засобів, що ввозяться в інтересах флоту на територію України всіма видами транспорту, з дотриманням прикордонного, митного та інших видів державного контролю при перетині українсько-російського кордону відповідно до чинного законодавства України, а також з урахуванням статусу Чорноморського флоту Російської Федерації, що базується на території України.

24. Приступити до переговорів з підготовки двосторонньої угоди про заміну озброєнь і військової техніки Чорноморського флоту Російської Федерації, що базується на території України.

25. Продовжити здійснення спільних заходів щодо скорочення часу перевірки документів громадян України та Російської Федерації в автомобільних та залізничних пунктах пропуску та місцях перетину українсько-російського державного кордону.

26. Провести роботу з впровадження спільного контролю пасажирів з метою оптимізації та вдосконалення роботи міжнародного пункту пропуску для автопасажирського поромного сполучення «Крим-Кавказ».

27. Приділити пріоритетну увагу питанням міграційної політики.

28. Розробити механізми взаємодії на рівні правоохоронних органів і спецслужб двох країн у контексті підготовки та проведення Зимових Олімпійських ігор 2014 року в м.Сочі.

29. Приділити пріоритетну увагу реалізації Плану українсько-російських заходів щодо спільного святкування 200-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка в 2014 році.

30. Опрацювати пропозиції щодо практичної реалізації домовленостей Міністерства освіти і науки Російської Федерації, Міністерства освіти і науки України та ПАТ «Промінвестбанк» про заходи щодо розвитку та поглиблення співробітництва у сфері загальної середньої освіти — в частині заходів щодо підтримки вивчення і викладання української мови і літератури в загальноосвітніх установах Росії.

Комісія із задоволенням відзначила, що в рамках шостого засідання Комісії були підписані такі документи:

1. Протокол шостого засідання Українсько-Російської міждержавної комісії.

2. План українсько-російських заходів із спільного відзначення 200-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка в 2014 році.

3. План дій з врегулювання торговельних обмежень у двосторонній торгівлі між Україною і Російською Федерацією на 2013 -2014 роки.

4. Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про реалізацію заходів державної підтримки з відновлення серійного виробництва літаків сімейства Ан-124 з двигунами Д-18Т та їх модифікаціями.

5. Протокол між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про поставки товарів за виробничою кооперацією в 2014 році.

6. Меморандум про наміри з активізації співробітництва у сфері суднобудування між Міністерством промислової політики України і Міністерством промисловості і торгівлі Російської Федерації.

7. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про спільні дії з організації будівництва транспортного переходу через Керченську протоку.

8. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про оперативне оповіщення про ядерну аварію і обмін інформацією в сфері ядерної і радіаційної безпеки.

9. Протокол між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про визначення пункту пропуску через українсько-російський державний кордон «Куйбишево» для здійснення спільного контролю контрольними органами держав Сторін.

10. Протокол між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про внесення змін до Угоди Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про співробітництво при здійсненні спільного контролю осіб, транспортних засобів і товарів на українсько-російському державному кордоні від 18 жовтня 2011 року.

11. Угода між Державною службою України з контролю за наркотиками і Федеральною службою Російської Федерації з контролю за наркотиками про співробітництво у боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та їх прекурсорів.

12. План спільних заходів Державної Служби з надзвичайних ситуацій України та Міністерства з надзвичайних ситуацій Російської Федерації у контексті реалізації міжурядової Угоди про співробітництво в сфері попередження промислових аварій, катастроф, стихійних лих та ліквідації їхніх наслідків.

13. Меморандум про взаєморозуміння між Державним космічним агентством України та Федеральним космічним агентством (Російська Федерація) стосовно співробітництва в сфері ракетно-космічної промисловості.

14. Доповнення до контракту від 19 січня 2009 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» і Відкритим акціонерним товариством «Газпром» купівлі-продажу природнього газу в 2009-2019 роках.

IІІ . Про проведення сьомого засідання Комісії.

Сторони вирішили провести сьоме засідання Комісії у 2014 році на території України.

Источник: http://www.president.gov.ua/news/29790.html


Путин — молодец

Путин конечно же молодец. Деньги — это лишь средство. Достижения цели. А цель — это люди, страна. И он ее получит. И можно сказать — бесплатно, потому как вложения за пару лет вернутся, и даже с наживой. Так что для Путина — это просто шара. Хороший бизнесмен.
А жадность — … погубит. «…Покуда живы жадины вокруг — не выпустить удачи нам из рук…».
Обязательно погубит лично — все просчитано. Разные варианты. Либо в правительстве кум Медведчук, который усиливается разными способами и в нужный момент заменяет тирана — например, после кровавой зачистки. Либо есть другие способы — история покажет.
История, двигатель которой — конфликт интересов. Конфликт, например, с олигархами, потому что контроль страны Россией обязательно приведет к ущемлению интересов олигархов страны, потому как ее — страну, олигархи давно считают своей, особенно ее, страны, филейные части. А здесь придется делиться вырезкой, и не только.
Кто то хочет оспорить это утверждение?
А если потом — вариант — попытаются отобрать у Путина то что принадлежит ему уже по закону гор, то есть в очередной раз «кинуть»?
Похоже, яйцо с динамитом неизбежно.

В общем, сидящие на галерке — будут наблюдать радугу, когда ученый кот Васька по просьбе зрителей 1-го ряда обписяет зрителей 5-го ряда.
Остальные, сидящие на берегу — увидят проплывающий мимо труп врага.

Плохо одно — до момента лицедейства им, остальным, придется кровохаркобулькать, оплачивая то, что в одном месте исчезло — и, по закону Ломоносова-Лавуазье, должно появиться в другом — но «потерялось» по дороге.


Путин расставил капканы для властей Украины — Чалый

Все договоренности Януковича и Путина приведут к жесткому контролю Украины со стороны России. Путин сейчас расставляет капканы так, чтобы и в будущем украинская власть не могла выбраться из экономической зависимости. Создавая Евразийский союз, он будет всеми способами пытаться включить в него Украину, потому что именно в таком варианте объединение является эффективным и дееспособным. Об этом в интервью УНИАН заявил заместитель гендиректора Центра Разумкова Валерий Чалый. Он также рассказал, чем грозят новые соглашения по Черноморскому флоту, о рисках кооперации с РФ в военно-промышленном комплексе, чем является Евромайдан на сегодня и почему ЕС не проявил «настойчивости» в отношении интеграции Украины.

 

- Валерий Алексеевич, чего следует ожидать в ближайшее время от договоренностей президентов Украины и России 17 декабря в Москве? Чем может аукнуться для Киева финансовая помощь Москвы?

- Та финансовая поддержка, пока декларативная, которая предоставлена Путиным Януковичу в ручном режиме, будет жестко контролироваться. Отсюда в ближайшее время следует ожидать ряд политических решений.

- Каково Ваше отношение к кредиту России в 15 миллиардов долларов в виде вложения в ценные бумаги Украины? Это – крючок, на который мы попались?

- По поводу пресловутых 15 миллиардов долларов: никакого решения о покупке украинских евробондов Россией пока нет, предполагается выделение средств траншами, неясно на каких условиях эти ценные бумаги будут имитироваться. Уже прозвучало о купоне в 5%. Но, по утверждению специалистов, при таком публичном размещении неизбежен дисконт. То есть, 5% купон – это приблизительно за два года Украина должна будет кроме основной суммы отдать еще 2,5 миллиарда долларов. С учетом того, что сейчас Россия из Фонда национального благосостояния размещает деньги, по сути, в облигации надежных стран, которые перечислены в действующем постановлении правительства Российской Федерации, то процент на сегодняшний день очень маленький, почти нулевой.

- Получается, «дружеская помощь» Путина – нарушение законодательства. В России могут жестко отреагировать на это решение власти?  

- Думаю, в России быстро урегулируют ситуацию. Хотя во время своей пресс-конференции Владимир Путин на вопрос, как эти деньги выделялись, не ответил. Откровенно говоря, даже растерялся.

Но первый транш будет. Как правило, при таких вложениях в облигации в случае желания кредитора получить деньги назад обязательства должны быстро погашаться. То есть, деньги России – режим ручного управления экономикой Украины, контроль возможного дефолта. Россия через этот механизм, как самый большой потенциальный кредитор Украины, а также путем ежеквартального, а поговаривают, что это даже будет чаще, уточнения цены на газ будет контролировать украинскую экономику в ближайшее время.

(20 декабря заместитель министра финансов РФ Сергей Сторчак заявил, чтоправительство Украины в начале следующей недели сможет получитьпервый транш в 3 млрд долл. Также он сообщил, что правительство Российской Федерации изменило правила инвестирования средств Фонда национального благосостояния, получив таким образом право делать исключения для вложений в отдельные ценные бумаги).

- Как Вы оцениваете газовые соглашения?

- Нужно понимать, что это могут быть не последние соглашения, а также о ряде нынешних договоренностей мы можем просто не знать. Что касается цены вопроса, то тут «танго танцуют двое» — а вдруг Россия заявит, что ситуация изменилась и она не заинтересована в дальнейшем подписании допсоглашения. Где прописан обязательный механизм установления цены в 268,5 долларов? Цена базовая – 450 долларов, формула расчета, которая не выдерживает никакой критики, осталась неизменная.

Мы уже получили скидку после так называемых Харьковских соглашений.  В своем интервью телеканалам Виктор Янукович назвал истинную цену газа – 510 долларов. А перед этим Владимир Путин на пресс-конференции заявил, что Украина сэкономила благодаря этой скидки 10 млрд долларов. То есть, обе стороны своими заявлениями признали, что это — не скида, а государственный долг Украины перед Россией. И он накапливается.

Путин расставляет капканы, чтобы любая власть Украины не могла выбраться из экономической зависимости. А расставлять эти капканы помогает сегодняшняя власть Украины.

- В российской прессе акцентируется, что все договоренности президентов Украины и России о сотрудничестве в оборонной сфере – декларативны. Самым главным выигрышем Кремля называется договоренность о пересмотре соглашения по Черноморскому флоту РФ. О чем идет речь?

- Речь идет не только о сдаче переговорных позиций по Черноморскому флоту. Россия всегда настаивала на изменении схемы вооружения ЧФ. А сейчас есть политическое решение подписать дополнительное соглашение, позволив иную схему вооружения, нежели та, что закреплена базовыми соглашениями Украины и России по Черноморскому флоту.

Ряд дополнительных соглашений, конечно, необходим, но чтобы урегулировать пребывание ЧФ на территории Украины.

Оценка произошедшему следующая: сначала пошли, я утверждаю, на противозаконное решение о пролонгации пребывания ЧФ на украинской территории, которое принималось в нарушение закона о международных договорах Украины. Теперь мы имеем ситуацию, когда Россия со своей стороны не хочет, чтобы ее Черноморский флот превращался в металлолом: чтобы он выполнял задачи, его нужно перевооружать. Это – с точки зрения России. Что касается Украины, то в ближайшие годы обязательно станет вопрос о законности пролонгации пребывания ЧФ, но нынешние соглашения создадут еще большие проблемы для дальнейшего разрешения ситуации. Заложена мина в украинско-российские отношения и ситуация будет обостряться.

- Относительно перевооружения. Это может означать ядерную «модернизацию» Черноморского флота?

- Возможность ядерного перевооружения Черноморского флота не отвечает действительности. Считаю, что такое невозможно. Иначе это будет нарушением всех существующих в мире на сегодняшний день режимов. Все это – домыслы. А что не домыслы, так это то, что действительно были попытки России заменить свою технику на украинской территории на такую, которая имела техвозможность в течение очень короткого времени взять на свой борт ядерное оружие – речь идет о самолетах. Это было пресечено. А сейчас вся ответственность за подобные действия ляжет на тех, кто принимает решения и будет контролировать их выполнение.

Но проблема заключается не в кораблях и вооружениях, хотя с украинской территории осуществлялось участие российского контингента в военных действиях. То есть, Украина уже была на грани втягивания в военный конфликт. Имею в виду ситуацию с Грузией. Таким образом, есть проблема, которая сейчас усугубляется.

Главное, что рядом дополнительных соглашений будут созданы условия, когда  российский военный контингент будет все больше и больше иметь возможность не просто базироваться на какой-то закрытой базе, а размещаться в городе Севастополе. То есть, старания России — не получить базу в Севастополе, а получить Севастополь как базу — ползучим методам осуществляется. И тут речь идет о работе контрразведовательных  структурах, информационной работе, о деятельности, которая не связана с военно-морскими операциями. Это – фактор усиления присутствия России на территории Украины через механизм военного фактора.

- Что из себя представляет проект мостового перехода через Керченский пролив?

- Переговорную позицию по этому проекту Украина удерживала при трех президентах. Никакого серьезного обоснования интересов Украины в нем никто никогда не предоставлял. И сейчас я этого не вижу. Более того, наоборот высказывались замечания и по поводу незавершенности оформления границ, и относительно экологической проблемы. Напомню, такой мост уже стоял при Сталине, но через три месяца он разрушился.

Я не говорю, что проект невозможно реализовать. Но цена вопроса — уже сейчас называется больше миллиарда долларов. То есть, видно, что у России есть интерес к этому проекту, но у Украины его на порядок меньше. По сути, за украинские в том числе деньги будет реализовываться российский проект. А в таких проектах, как правило, заложены и личные интересы. Сейчас демонстрируется ряд решений, которые просто усиливают присутствие России на украинской территории.

- Путин по итогам переговоров говорил о договоренностях активизировать кооперацию промышленных предприятий Украины и России, в том числе в оборонной сфере. О чем идет речь?

- Кооперация в оборонной сфере у нас с Россией не останавливалась, она продолжается. Россия в свое время инициативно выбрала направления замещения традиционной украинской продукции, которая шла по кооперации в российский ОПК, своими производствами. Кстати, этот процесс никто сейчас не остановил.

Что касается новых соглашений, то продолжающие работать в кооперации с Россией предприятия получат какую-то временную финансовую подпитку и, возможно, заказы на военную технику. Но продукция должна быть сертифицирована по российским стандартам, значит, необходимо разрешение Федеральной службы безопасности России. Очевидно, что все предприятия будут контролироваться.

Думаю, Россия не откажется от программы замещения. Но фактический контроль украинских предприятий даст возможность контролировать и конкуренцию, существующую на сегодня между подобными образцами продукции России и Украины. То есть, с одной стороны – на время снимается проблема, если предприятия войдут в совместные украинско-российские проекты, а с другой -  в среднесрочной перспективе Россия имеет возможность конкурентно оттеснить Украину.

Эти вопросы нужно анализировать в плане развития отечественного военно-промышленного комплекса. Мы можем кивать на Россию, но у украинской власти нет приоритета поддержки армии, ВПК. Тогда выход один – брать короткие деньги, чтобы выжить. Все договоренности — программа выживания за счет контроля со стороны России.

- Среди двухсторонних договоренностей – возобновление сотрудничества в авиастроении. Речь идет о производстве Ан-124, а также Ан-70. Уже даже подсчитали выгоду от проекта – порядка 13 млрд долларов. Насколько реальны такие заявления?      

- Конечно, следует ситуацию уточнить у профильных специалистов, но для меня цифра 13 миллиардов представляется гипотетической. Пока никаких конкретных решений нет. Есть декларации, документы относительно того, что интересовало Украину, подписаны рамочные. Что касается интересов России, то все конкретно.

Можно уже спрогнозировать, что мы не увидим реализации заявленного, но если хотя бы удастся запустить работу авиапроизводств, а ведь есть в этой сфере проекты украинско-российские, по которым необходима кооперация, то это не плохо. Но с действующими проектами кооперациями есть проблемы — финансирование, в котором российская сторона очень слабо участвовала, не выполняла обязательства, проблема с интеллектуальной собственностью разработок. То есть, требуется еще много решений.

- Подобная ситуация и по судостроению, в этой сфере президенты также договорились активизировать кооперацию. Ранее Россия не раз заявляла о готовности модернизировать российский флот на украинских верфях, но по сей день наши предприятия ждут заказы…

- Насчет кораблей все очевидно. Не нужно было никаких новых решений президентов. У нас остались мощности, которые завязаны на российском военно-промышленном комплексе. Ничего не мешало осуществить планы и раньше. Просто у России была несколько иная политика. Посмотрим, как она поведет себя сейчас.

Главное за этими временными решениями не потерять будущее, как станут развиваться отрасли в дальнейшем. Заказы, которые, я надеюсь, придут с российской стороны под российские же деньги, будут очень эпизодичными. А потом, в условиях иного политического решения со стороны России, будет не просто шок, а фактическая остановка многих украинских производств, так как за это время не будет попыток диверсификации заказов.

- Что может двигать властью, которая, залезая в такую кабалу, прекрасно осознает, что выхода из нее может и не быть?

- Ключевая задача людей, которые сейчас имеют доступ к решению во власти, это – личное обогащение, пребывание как можно дольше при контроле страны. Его сейчас осуществляет не бизнес, а именно власть, зарабатывая именно в такой позиции. К примеру, посмотрели на соглашение с ЕС, оказалось, что в ближайшие годы многое пришлось бы менять. Например, доступ к тендерам, бюджетным деньгам. И от этой коррупционный составляющей пришлось бы отказываться под давлением открытых конкурсов, конкуренции и т.д. Выписали переходные периоды, но, видимо, показалось, что этого срока недостаточно. Соглашениями с Россией просто хотят выиграть дополнительное время, лет десять, чтобы окончательно все возможные активы распродать, или взять в личное управление, а затем, но это – мой прогноз, состоится продажа этих активов глобальным корпорациям. А потом можно выходить на пенсию и спокойно жить, не волнуясь ни за внуков, ни за правнуков. Вот тогда может и начаться реформирование и модернизация страны, если останется, что модернизировать.

- Допустим, власть меняется. И она признает все нынешние договоры с Россией кабальными и несправедливыми по отношению к Украине. Их возможно расторгнуть?

- Те, кто говорят, что можно будет легко отказаться от договоров, лукавят. В частности, Харьковские соглашения, которые закрепили газовую схему в международном правовом аспекте, принимались с нарушением украинского законодательства. Но Венская конвенция по международным договорам дает четкое понимание условий, когда договор или его часть могут считаться некчемными. Это, в частности, — признание факта давления одной стороны на другую. В международном плане доказать, что договоры подписывались под давлением, будет очень сложно, так как эти решения принимаются только президентами в закрытом режиме и оформляются не как договоренность между государствами, а как корпоративное решение.

Что касается договоров, которые проходили через парламент, то это отвечает нашему внутреннему законодательству. Поэтому следующим, кто придет на смену нынешней власти, от «наследства» будет очень трудно отказаться.

- То есть, действия власти антизаконны?

- Самое сложное на сегодня – это то, что власть, не имея конституционных прав (Конституция была в 2010 году изменена антиконституционным способом, президент не приходил к власти с теми полномочиями, которыми он сейчас наделен) принимать решения на длительный период — 20, 25 лет, это делает. Что абсолютно не отвечает тому мандату, который давал народ, выбирая президента. Но в международном плане, Россия всегда сможет обратиться в судебные международные структуры при нарушении соглашений, и выиграть Украине суд в будущем будет очень сложно.

- То есть, Украина надолго попала в зависимость от России?

- Да. Решения президента и правительства, начиная с 2010 года, закрепляют очень невыгодное положение Украины по многим направлениям на 10-15 лет вперед.

- А Майдан, который продолжает стоять, ничего не может исправить?

- То, что называют Евромайданом – не только те люди, которые находятся в центре Киева, это и те миллионы людей, которые готовы в течение полутора-двух часов выйти на площадь в защиту своих прав и безопасности. Мы видели, как применение силы вызвало именно такой протест. С таким многомиллионным Евромайданом декларациями справиться невозможно.

Евромайдан – сдерживающий фактор существующего режима. И если его не будет, в виде демонстраций, протестов, профсоюзных движений, гражданской активности, широкого национального проевропейского фронта, то тогда Украина пойдет по пути других постсоветских стран, в которых мы видим, что происходит: оппоненты в тюрьмах, контроль бизнеса из одного центра и прочее. Поэтому Майдан – очень важный элемент. И то, что сегодня президент говорит, что именно политики что-то провоцируют, пользуются доверием граждан – это не понимание процессов, происходящих в государстве. В условиях недоверия к власти реализовывать реформы практически невозможно. Это может привести к более печальному финалу: если сейчас можно использовать легитимные механизмы для выхода из глубокого политического кризиса, то в будущем это может привести к очень жесткому противостоянию, что может создать вызовы для территориальной целостности Украины.

Думаю, что выводы, которые будут сделаны после сегодняшних событий, могут радикализировать часть украинского общества и подтолкнуть ее к решению более жесткому, чем легитимный митинг. А другая часть общества может отказаться от постоянной борьбы и выехать за рубеж. И этот процесс может стать более масштабным, чем раньше.

- По Вашему мнению, почему Евросоюз не был «более настойчивым» в плане интеграции Украины?

- ЕС занимает понятную позицию – решение в отношении будущего Украины должны принимать украинцы, и никто, как сказал премьер Литвы, не будет бороться за Украину с Россией. Но это – не совсем честная позиция, так как Евросоюз в течение последней недели продемонстрировал, что вопрос геополитики его как раз волнует — стабильность и безопасность на границах ЕС, которые Украина обеспечивает.

С другой стороны – Путин заявил, что Россия не в коей мере не влияет на решение Украины. Каждая прозвучавшая позиция – абсолютно нечестная, потому что элемент борьбы за Украину присутствует. Другое дело, что ЕС оказался неспособным противостоять тому, что Россия может принимать очень быстро решения, которые Евросоюз себе позволить не может. Отдать 20 миллиардов евро в ручном режиме – в ЕС такое невозможно. Это решение должно пройти долгую процедуру, их избиратели не поймут без оснований, почему выделяют такие средства.

По моему мнению, некоторые политики в ЕС проявили геополитическую инфантильность. Они остановились у какой-то черты, поняв, что нужно действовать, а не только говорить. ЕС, видимо, сконцентрировавшись на внутренних проблемах, пока не готов к таким решениям. Хотя, в будущем, когда Евросоюз окрепнет, а процесс этот уже начался, будет более активным игроком в сфере своих абсолютно четких интересов, так как речь идет о границах.

- Украине остается ждать решительных действий ЕС?

- Пока Украина не присоединится либо к Евросоюзу путем первого интеграционного шага – подписания соглашения об ассоциации с учетом дальнейшей интеграции в ЕС, либо интегрируется с Россией, данное промежуточное состояние при очень низком уровне ресурсов будет заканчиваться проблемами и угрозами дестабилизации. Причем как для Украины, так и для ЕС, и для России.

Но Россия должна смириться с будущим – Украина все равно будет приближаться к Европейскому союзу, так как его стандарты более привлекательны, чем то, что предъявляет Российская Федерация.

Украина должна закончить пребывание в буферном, транзитном состоянии и начать интеграционный процесс. Я считаю, что курс должен быть выбран на ЕС. Тогда отношения с Россией будут совсем иными, строиться на прагматичной основе. Как это произошло со странами, которые Россия пыталась удержать, а когда они стали членами ЕС, то отношения с Россией стали нормальными. К примеру, Литва: нет проблемы с русским языком, нет серьезного противостояния в торговле и в целом. Это очень четкий сигнал, куда идти Украине.

Но Путин, создавая Евразийский союз, будет всеми способами пытаться включить в него Украину, потому что именно в таком варианте объединение является эффективным и дееспособным.

Нана Черная (УНИАН)  20.12.2013


Избиение Тани Чорновил – попытка поставить Украине мат в 5 ходов, пока Запад ушел на каникулы

КАЖЕТСЯ, проясняется логика с избиением чудесной ТАНИ ЧОРНОВИЛ и с ситуацией вокруг ДМЫТРА ПЫЛЫПЦЯ, координатора Харьковского Майдана.

Это произошло НА КАТОЛИЧЕСКОЕ РОЖДЕСТВО – когда западный мир уже начал гулять. Вот интересно – ЧТО ИМЕННО и КАК покажут сегодня западные каналы?

ПОЭТОМУ до окончания западных рождественско-новогодних «каникул» – особо опасны различные силовые акции.

Судя по всему, тут речь не о жителе Межгорья, а о тех из его окружения, кто его начал валить 30 числа и будет валить дальше.

В ЧЕМ ЭТО МОЖЕТ ПРОЯВИТЬСЯ?

ПРЕДСТАВИМ, что «завальщики» человека пытаются при помощи этих избиений спровоцировать ПОХОД НА МЕЖИГОРЬЕ.

А ПОТОМ: ГКЧП, силовое устранение любителя прыгать по утрам, чрезвычайное положение и, через несколько шагов, распад страны, взятие под контроль территорий, через которые проходит легендарный «Уренгой – Помары – Ужгород»…

Т.е. эти люди намереваются въехать в свое светлое будущее на трупе своего бывшего патрона.

НЕТ? НЕ ТАК?

ЛИЧНО Я НАДЕЮСЬ, что всё это не так. И что это были просто случайные подонки и нелюди, случайно в один день на Рождество избившие журналистку-расследовательницу и харьковского активиста…

P.S.

Таня, Дмитро, одужуйте скоріше!

Андрій Окара 25.12.2013 http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/52ba834eba280/


Путин потребовал дать Медведчуку должность вице-премьера — СМИ

По словам источника в Партии регионов, Кремль потребовал от Виктора Януковича отдать гуманитарное направление в Кабмине.

Кремль выдвинул президенту Украины Виктору Януковичу требование отдать гуманитарный блок в правительстве куму президента России Владимира Путина Виктору Медведчуку. Об этом сообщает источник Espreso.tv в Партии регионов.

По словам источника, россияне требуют от Януковича усиления их квоты в украинском правительстве. В частности Кремль хочет, чтобы гуманитарное направление в Кабмине вместо представителя так называемой группы газовиков Константина Грищенко курировал на этом посту Медведчук.

Косвенным свидетельством усиления влияния Медведчука во властных кругах источник назвал активизацию в информационном пространстве людей экс-руководителя АП Леонида Кучмы — губернатора Харьковщины Михаила Добкина, а также регионалов Олега Царева и Вадима Колесниченко.

Напомним, ранее президент отправил в отставку главу своей администрации Сергея Левочкина.

18.01.2014
news.liga.net/news/politics


Янукович и Путин в Сочи обсуждали нового премьера и очередной транш российского кредита – политолог

Президент Украины Виктор Янукович на встрече во время открытия XXII зимней Олимпиады в Сочи обсудил со своим российским коллегой Владимиром Путиным вопрос формирования нового правительства в Украине и очередной транш российского кредита.

Такое мнение в комментарии Korrespondent.net выразил политолог Вадим Карасев.

«Во время встречи Янукович проинформировал Путина о том, кого на посту премьера он видит в новом правительстве, и применил достаточно серьезные аргументы, что бы убедить Путина в том, что ситуация находиться под контролем власти. И если он убедил Путина в том, что ситуация не выходит из-под контроля, в ближайшее время Украина имеет шанс получить новый транш финансовой помощи в размере 2 миллиардов долларов», — сказал он.

Вадим Карасев подчеркнул, что шансы перевода нового транша финансовой помощи очень велики, учитывая, что и Россия заинтересована в предоставлении этого кредита для укрепления своих позиций в Украине.

«Если Украина не получит сейчас помощь, на политический кризис будут накладываться еще и валютно-финансовый, что будет ослаблять позиции действующей власти, и открывать больше возможностей для оппозиции, которая в обмен на переориентацию своего гипотетического правительства, может получить финансовую помощь уже от запада», — добавил он.

Напомним, встреча двух президентов состоялась вечером 7 февраля во время церемонии открытия зимних Олимпийских игр в Сочи. Помимо официальной прошла также и неофициальная встреча, которая длилась около 2 часов. Подробностей обеих встреч пока нет.
10.02.2014

http://news.bigmir.net/ukraine/792115-Yanykovich-i-Pytin-v-Sochi-obsyjdali-novogo-premera-i-ocherednoi-transh-rossiiskogo-kredita—politolog


Times: Хитрий Путін і боягузливий Янукович

Складно повірити, що східноєвропейська країна роздирається на частини через 23 роки після закінчення Холодної війни через небажання Росії » втратити» Україну і через президента, який боїться піти наперекір Кремлю, але саме це і відбувається

Коли минулого року президент країни Віктор Янукович натякнув на можливість підписання довгострокового договору про асоціацію з Європою, президент Росії Володимир Путін викликав його до себе в Москву. Путін запропонував набагато більшу за обсягом фінансову допомогу, ніж ЄС і МВФ, що склала 16 млрд доларів. Але були поставлені деякі умови, у тому числі — більш жорстка позиція стосовно порушникам порядку на Майдані Незалежності, відзначає Уіттеллу матеріалі для Times.

«Янукович намагався вдатися до цієї тактики, і вчора він це зробив знову. В результаті загинули щонайменше дев’ять осіб, у тому числі два міліціонери (на момент написання статті). Всі відмовки про те, що запал сторін по різні сторони барикад можна контролювати за допомогою законів, що забороняють протести, або нових законів, які повертають старі, тепер забуті. Всі сентименти забуті: битва, що розгорнулася в серці, української столиці ведеться за єство країни «, — вважає журналіст.

З точки зору Путіна і боягузливого Януковича, причини насильства мають інші корені. Вони пояснюють все підступами Заходу, що підтримує вуличні протести, які необхідно придушити. Саме тому міліція відкрила вогонь бойовими патронами, а також гумовими кулями, коли вчора натовп людей пішла в наступ. Якби цього було достатньо, щоб відправити досвідчених борців за євроінтеграцію додому, то вони б так і вчинили, пише Уіттелл.

Обіцянка дешевого газу і відновлення колишньої підпорядкування Росії влаштовує схід і південь України, але не Київ і проєвропейський захід країни . По суті — це дві країни, відмінні один від одного як Словаччина та Чехія. Будь так, вони могли б також мирно вирішувати свої розбіжності, стверджує автор.
19.02.14 http://espreso.tv/new/2014/02/19/times_khytryy_putin_i_boyahuzlyvyy_yanukovych


Ірландці з’ясували, що нові євробонди для Росії Україна ще не випустила

Ірландська фондова біржа скасувала своє рішення від 17 лютого про включенння в лістинг додаткового випуску дворічних українських євробондів через те, що вони ще не емітовані — Про це з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна» повідомляє Еспресо.TV.

«Оскільки вказані цінні папери ще емітовані, рішення від 17 лютого про включення їх до лістингу і допуску до обігу було помилковим», — повідомляється на веб-сайті біржі.

Повідомлення про розміщеня суверенних українських євробондів на 2 млрд дол. під 5% річних та включення цих паперів до лістингу (список цінних паперів, допущених до торгів) Ірландської фондової біржі з’явилось учора.

Фахівці схиляються до думки, що український Мінфін попросту не встиг випустити згадані цінні папери. І коли це таки відбудеться, їх розмістять — на Ірландській або на якійсь іншій біржі, на якій авторизований наш Мінфін.

Як повідомлялося раніше, Росія в рамках грудневих домовленостей президентів Януковича і Путіна за рахунок коштів Фонду національного добробуту вже придбала дворічні єврооблігації на $3 млрд з купоном 5% річних.

За словами міністра фінансів Росії Антона Сілуанова, наступний транш українських євробондів на $2 млрд планувалося викупити на цьому тижні.
19.02.2014 19:37

http://espreso.tv/new/2014/02/19/irlandci_zyasuvaly_scho_novi_yevrobondy_dlya_rosiyi_ukrayina_sche_ne_vypustyla



Интернет реклама
YR_BPshare: Facebook YR_BPshare: LinkedIn  YR_BPshare: Google+  YR_BPshare: vkontakte

 

5 ответов на Так продал Янукович Украину Путину, или нет? Таки да

  1. Україна оцінює в сотні мільярдів доларів шкоду від привласнення Росією української власності в Криму

    Про це заявив прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк у аеропорту «Бориспіль» після прильоту з Брюсселя, пише «Унiан».

    «Ми зараз ведемо серйозну дискусію щодо того, яка фінансова відповідальність Росії за події, що відбулися в Криму. РФ із застосуванням зброї здійснила озброєні пограбування України, зокрема націоналізувала десятки об’єктів державної власності України. Йдеться не про мільярди, а сотні мільярдів доларів», — наголосив прем’єр.

    Вiн повідомив, що у зв’язку з цим Україна подасть проти Росії відповідні позови.

    «За пограбування потрібно буде платити», — наголосив він.

    Нагадаємо, 19 березня міністр юстиції Павло Петренко заявив, що Рада національної безпеки та оборони України доручила Міністерству юстиції визначити обсяг збитків, які зазнала Україна через анексію Криму Росією.

  2. Великою проблемою України є небажання досліджувати, а відтак розуміти сучасну Росію. Ми настільки звикли, що все про неї знаємо за визначенням, що виявилися абсолютно неготовими до її агресії, яка не є ані емоційним актом, ані результатом діяльності психічно хворого

    Напевно, безпекову ситуацію в Південній Азії українські науковці дослідили краще за пріоритети та рушійні сили зовнішньої політики сусідньої держави. Але якщо зайнятися цим питанням, дуже швидко стає зрозуміло, що треба дивуватися не стільки інтервенції в Криму, скільки тому, чому вона не відбулася раніше, а, відтак, і чому ніхто до неї в Україні не готувався.

    В своїй, певно, найважливішій у кар’єрі промові 18 березня ц.р. Володимир Путін висловив тезу, що дуже чітко характеризує сприйняття російською елітою стану справ на пострадянському просторі: «СРСР розпався. Багато людей і в Росії, і в Україні, так і в інших республіках сподівалися, що Співдружність Незалежних Держав стане новою формою спільної державності. Адже їм обіцяли і спільну валюту, і спільний економічний простір, і спільні збройні сили, але все це тільки залишилося обіцянками, а великої країни не стало. І тоді Крим опинився вже в іншій державі, ось тоді вже Росія відчула, що її не просто обікрали, а пограбували».

    Російський президент не вигадує – вже в перші роки після ліквідації СРСР в Москві все жорсткіше почали ставити питання про те, що в кордонах радянських часів Україна може існувати лише в якості союзника та молодшого партнера Росії, оскільки таку територію треба вибороти, а не отримати у спадок від загиблої імперії. Відтак певний екскурс в історію формування російського зовнішньополітичного світогляду буде корисним.

    Згадаймо, що відмова Києва ратифікувати Статут СНД, яка залишила Україну в специфічному статусі країни-засновниці та учасниці, але не члена Співдружності, від самого початку розглядалася Москвою як прямий виклик спробам російської дипломатії зберегти пострадянський простір як єдину політичну та економічну спільноту. Однак ще в 1991 – на початку 1992 року, коли в команді Єльцина переважали ліберали-західники, які прагнули «позбутися радянського баласту», сподіваючись швидко і на рівних інтегруватися в західний політичний та економічний простір, конфліктність у відносинах між Києвом та Москвою навколо розходження в розумінні місії та майбутнього СНД проявлялася не надто сильно.

    Але вже наприкінці квітня 1992 року на VI з’їзді народних депутатів Верховна Рада РФ ухвалила заяву, в якій наголошувалося, що українські кордони будуть непорушні лише у разі, якщо Україна залишиться в СНД. Наприкінці травня того ж року російські парламентарі направили звернення до Верховної Ради України, де зазначалося, що російська громадськість починає питати про «щирість намірів деяких засновників СНД», які «намагаються розвалити Співдружність», і зазначили зростання тиску громадськості щодо «ефективних заходів» на захист російських державних інтересів. Піднімаючи кримське питання, переконувала заява, Росія не збирається висувати жодних територіальних претензій, радше звертає увагу на стан справ у СНД. Цей крок, як і попереднє рішення щодо перегляду статусу Криму, був розкритикований офіційним Києвом як порушення Заключного акту Гельсінської наради 1975 року, але сприйнятий мовчки на Заході. Тобто сьогодні Путін фактично відтворює ті настрої, які були в Росії і понад 20 років тому.

    Мірою того, як протягом 1992-го року підвищена активність американської, польської та турецької дипломатії на пострадянському просторі і плани розширення НАТО на Схід все більше руйнували ілюзії російської еліти щодо бачення Заходом місця їхньої країни в світі, значення простору СНД для Москви суттєво зростало. Збільшувалась і стурбованість антиінтеграційними настроями України та бажання віднайти спосіб їх змінити. У лютому 1993 року президент Росії Борис Єльцин виступив в ООН зі зверненням щодо надання Російській Федерації мандату на проведення на пострадянському просторі активної політики у сфері миротворчих операцій, гуманітарної допомоги, захисту етнічних росіян, сприяння політичному врегулюванню конфліктів. Він попросив «особливі повноваження для Росії як гаранта миру та стабільності на території колишнього Радянського Союзу». Українське МЗС негайно виступило з протестом проти того, що воно визначало як намагання Москви набути «поліцейських» функцій, які загрожують суверенітету і територіальній цілості України.

    У цей же період Кремль по всіх каналах став надсилати недвозначні сигнали про те, що вже не лише популісти-депутати, а й власне команда Єльцина виходить з того, що незмінність східних кордонів України здатна гарантувати лише лояльна поведінка Києва в рамках СНД, підтримка нею хоча б частини ініціатив Росії, націлених на збереження політичної та економічної єдності Співдружності. Треба зазначити, що навіть ліберали в правлячій на той момент еліті, наприклад, член Колегії МЗС РФ Володимир Лукін (який до речі першим в Росії відкрито ініціював розгляд питання про статус Криму), достатньо різко переконували Єльцина та інших очільників держави в необхідності припинити закривати очі на геополітичне віддалення України. У своєму листі спікеру Верховної Ради Росії Руслану Хасбулатову Володимир Лукін уже в січні 1992 року писав, що «за допомогою формального проголошення себе нейтральною державою Україна хоче рухатися в бік Заходу без нас, ідучи шляхом, обраним Центрально-Східною Європою». Так, це саме той Лукін, якого Путін 21 лютого відрядив своїм представником на переговори між Віктором Януковичем та опозицією. Тож у послідовності російським політикам важко відмовити.

    Така жорстка лінія Росії лягла на плідний ґрунт, створений перемогою на президентських виборах в Україні влітку 1994 року Леоніда Кучми, який вів кампанію на проросійських гаслах. У результаті цього, офіційний Київ став значно обережніше поводитись у рамках СНД. Популярні в 1992-93 роках прожекти створення Балто-Чорноморської спільноти, політико-економічної інтеграції за участі України, Білорусі, Польщі, Литви в щось подібне до нової Речі Посполитої та інші аналогічні геополітичні побудови інтелектуалів з українського націонал-демократичного табору були остаточно відкинуті за межі набору реальних зовнішньополітичних стратегій. Команда Кучми почала всіляко наголошувати на «необхідності збереження традиційних економічних зв’язків» між колишніми радянськими республіками, чим певною мірою заспокоїла не надто прагматичного у своїх підходах до ближчих сусідів Бориса Єльцина.

    Але певні уроки в Росії вивчили. Саме поведінка України на початку 1990-х продиктувала необхідність включити в затверджений 14 вересня 1995 року Стратегічний курс Росії з державами-учасницями СНД пункту про прямий зв’язок між ставленням учасників Співдружності до запропонованих РФ форм інтеграції та обсягом російської економічної, енергетичної, військової та іншої допомоги, на який ці країни можуть розраховувати. Іншими словами, необхідність «приборкання України» підштовхнула російських дипломатів та експертів до розробки механізму «примусу до інтеграції» за допомогою тих істотних соціально-економічних, візових, логістичних та інших дивідендів, які колишні радянські республіки отримували за рахунок участі в СНД. Так, з середини 1990-х років Москва послідовно проводить курс на надання певних преференцій або навіть здійснення добросусідських кроків назустріч іншим країнам Співдружності (як, наприклад, міжнародно-правове оформлення кордонів) виключно в обмін на політичну лояльність чи конкретні поступки в економічній або військовій сферах.

    Цей екскурс у відносно недавню історію показує коріння того, чому російське суспільство вважає дії свого політичного керівництва в Криму легітимними. З точки зору російської громадськості, будь-який рух в напрямі союзу з іншими можливими державами можливий лише за умови повернення того, що, як сказав Путін в 2008 році Джорджу Бушу, «Росія Україні подарувала».

    Цікаво, що вже в середині 1990-х років позицію про важливість збереження геополітичної єдності регіону СНД підтримали непримиренні з інших питань опоненти: і ліберал Андрій Козирєв, і «євразієць» Олександр Дугін. Зокрема, перший стверджував, що «особлива роль і відповідальність Росії у СНД як окремому регіоні повинна враховуватися західними партнерами і знаходити їхню підтримку». Водночас, другий заявляв, що «без гарантування в СНД такої системи відносин, які б закріпили за Росією статус лідера, навіть не варто і мріяти про відновлення у нас великої держави та повернення Євразії в активну глобальну політику». Причому такий підхід не викликав принципових заперечень аж до наших днів. Наприклад, в оцінці значення СНД для Росії на початку 2010-х років близький до нинішнього керівництва РФ Інститут сучасного розвитку наголошував на тому, що «Співдружність для Росії – це життєво необхідний простір для збереження статусу великої держави та забезпечення власного сталого розвитку». Тим самим озвучувалися підходи, абсолютно тотожні тим, що поширилися в Росії на початку – в середині 1990-х рр.

    Важливо також, що Путін зараз максимально рельєфно формулює те, у що в російській еліті вірили ще два десятиліття назад, після зникнення перших ілюзій з приводу можливості на рівних співпрацювати із США. Росіяни сприйняли завершення «холодної війни» не як крах самої концепції великих держав та пов’язаних з ними «сфер впливу», а лише як руйнацію однієї з них з наступним прагненням всіх інших розділити належну їй раніше зону впливу та регіон лідерства. Саме в таких категоріях російська еліта тлумачила рішення США та країн Західної Європи ініціювати розширення НАТО на Схід.

    Відтак, Москва повинна була отримати власну сферу впливу або регіон для лідерства, якщо вона прагнула на рівних увійти в нову структуру міжнародних відносин як один з її центрів. Вже в 1997 році російський експерт-міжнародник Володимир Батюк стверджував, що «у новій системі міжнародних відносин статус великої держави визначається не військовою міццю як такою, не перемогою у попередній війні між великими державами за світову гегемонію, а здатністю відігравати роль лідера у врегулюванні локальних конфліктів, вирішенні фінансово-економічних криз та розв’язанні інших проблем у регіоні своєї відповідальності». Повну реалізацію цього принципу у ситуації з політичною кризою в Україні ми бачимо у виконанні нинішнього господаря Кремля.

    Таким чином, сьогодні маємо справу не з емоційною витівкою Володимира Путіна, а з реалізацією Росією своїх національних інтересів на пострадянському просторі в тому вигляді, як їх розуміє більшість росіян та представників політичного класу. Це означає, що будь-який рух України в напрямі союзницьких відносин із США та ЄС буде наражатися на зростаючий опір Москви. Анексію Криму в Росії не розглядають як карт-бланш Києву на вільне геополітичне плавання. Навпаки – це демонстрація ціни такої поведінки.
    27.03.2014 В’ЯЧЕСЛАВ ЯЦЮК
    espreso.tv/new/2014/03/26/rf_hotuvalas_do_zakhoplennya_krymu_vprodovzh_dvokh_desyatkiv_rokiv

  3. Янукович вкрав російський кредит разом із документами.

    В Адміністрації президента не знайшли документів про «московські угоди»

    Кабінет Міністрів звернувся до СБУ за інформацією щодо домовленостей Януковича з Путіним про виділення 15-мільярдного кредиту. Про це повідомляє Еспресо.TV з посиланням на Урядовий портал.

    Кабінет Міністрів України звернувся до голови Служби безпеки України Валентина Наливайченка із тим, щоб СБУ надало Кабінету Міністрів інформацію стосовно нібито досягнутих домовленостей між колишнім президентом України Віктором Януковичем та президентом Росії Володимиром Путіним про виділення Україні кредиту в сумі 15 млрд. дол. США з Фонду національного добробуту Російської Федерації.

    Про досягнення такої домовленості було публічно оголошено за результатами шостого засідання Українсько-Російської міждержавної комісії, що відбулося 17 грудня 2013 року в м. Москві.

    Як повідомили в Адміністрації президента, інформація щодо документального оформлення згаданої домовленості в цьому відомстві відсутня. Немає її й в органах виконавчої влади.

    «Зважаючи на викладене, прошу вжити заходів для з’ясування обставин досягнення вказаної українсько-російської домовленості, а також її нормативно-правового оформлення відповідно до законодавства України та надати відповідну інформацію Кабінету Міністрів України», — йдеться у зверненні до голови СБУ.

  4. В распоряжении российского издания «Новая Газета» оказался документ, который в период между 4 и 12 февраля 2014 года был на столе в администрацию президента РФ.

    В подготовке документа предположительно принимал участие «православный бизнесмен» Константин Малофеев.

    Данный документ, интересен тем, что на ранних стадиях украинского политического кризиса — то есть еще до бегства Януковича из Киева и прихода к власти т.н. «бандеровской хунты» — в нем подробно, шаг за шагом прописываются обоснование, а также политическая и пиар логистика вмешательства России в украинские дела и отрыва от Украины Крыма и восточных областей. И хотя реальный ход украинской драмы внес некоторые коррективы, в целом высокая степень совпадения этого проекта с последовавшими действиями российской власти бросается в глаза.

    Текст печатается с небольшими сокращениями. Орфография и пунктуация оригинала в основном сохранены.

    ***

    1. При оценке политической ситуации в Украине следует исходить из признания, во-первых, банкротства президента В. Януковича и его правящей «семьи», стремительно теряющей контроль над политическими процессами;

    во-вторых, паралича центральной власти и отсутствия в стране внятного политического субъекта, с которым Российская Федерация могла бы вести переговоры; в-третьих, невысокой вероятности появления такого консенсусного субъекта после досрочных парламентских и президентских выборов, анонсированных В. Януковичем 4 февраля с.г.

    Если в РФ олигархия уравновешивается мощным классом чиновничества, то в Украине госаппарат заведомо слабее олигополий; он, как и сфера публичной политики, подконтролен олигархам. Именно олигархи (Р. Ахметов, Д. Фирташ, И. Коломойский и пр.) управляют киевским политическим коммьюнити, включая Верховную Раду и системную оппозицию. Несистемная же оппозиция (так называемый Майдан) неподконтрольна лидерам системной оппозиции, здесь задают тон «полевые командиры» (в значительной своей части — футбольные фанаты и представители криминалитета), не пользующиеся электоральным влиянием и, по всей видимости, подконтрольные не столько олигархическим группировкам, но в значительной мере польским и британским спецслужбам. При этом, многие олигархические группы финансируют Майдан, чтобы «не класть яйца в одну корзину». < …>

    Президент В.Янукович — человек невысоких морально-волевых качеств, он боится сдавать пост президента и одновременно готов «разменивать» силовиков на гарантии сохранения поста президента и неприкосновенности после оставления этого поста. Между тем части «Беркута», которые используются для подавления беспорядков в Киеве, сформированы в основном из уроженцев Крыма и восточных областей. По мнению местных наблюдателей, любые попытки преемника В. Януковича организовать репрессии против МВД и СБУ в качестве кары за подавление Майдана неизбежно натолкнутся на жесткую силовую реакцию. Тем более неоднозначна позиция украинской армии, которая, по словам сотрудника Минобороны Украины, «заперта в казармах, а офицеры сторожат склады с оружием, чтобы, не дай Бог, оно не попало в руки контрактников, которые в этом случае начнут стрелять друг в друга». < …>

    Досрочные парламентские и президентские выборы могут стать поводом для нового витка митингово-штурмовой гражданской войны, углубления «восточно-западного» электорального раскола и в конечном счете ускорят дезинтеграцию Украины.

    Ход и итоги мюнхенской конференции (очередная конференция по проблемам безопасности проходила в Мюнхене 31 января — 1 февраля 2014 г. — Ред.) дают достаточно оснований считать, что

    Евросоюз и США допускают дезинтеграцию страны и даже не считают такое развитие событий экстраординарным. Концепция «поэлементного» поглощения крупного восточноевропейского государства Евросоюзом не только публично артикулируется рядом официальным спикеров ЕС, но находит сторонников в рядах украинской элиты
    (здесь и далее выделено редакцией).

    Примет ли Россия участие в этой геополитической интриге?

    2. Российская политика в отношении Украины должна, наконец, стать прагматичной.

    Во-первых, режим В. Януковича окончательно обанкротился. Его политическая, дипломатическая, финансовая, информационная поддержка Российской Федерацией уже не имеет никакого смысла.

    Во-вторых, в условиях, когда спорадическая гражданская война в форме городской герильи так называемых «сторонников Майдана» против руководства ряда областей востока страны стала фактом, а дезинтеграция украинского государства по линии географического размежевания региональных альянсов «западные области плюс Киев» и «восточные области плюс Крым» сделалась частью политической повестки, — в этих условиях

    Россия ни в коем случае не должна ограничивать свою политику в Украине только лишь попытками влиять на киевский политический расклад
    и отношения системной оппозиции (А. Яценюк, В. Кличко, О. Тягныбок, П. Порошенко и пр.) с Еврокомиссией.

    В-третьих, в условиях почти полного паралича центральной власти, неспособной даже под угрозой дефолта и отсутствия в НАК «Нафгогаз» средств для платежей за российский газ сформировать ответственное правительство,

    Россия просто обязана вмешаться в геополитическую интригу Европейского сообщества, направленную против территориальной целостности Украины.
    Прежде всего потому, что иначе наша страна рискует потерять не просто украинский рынок сбыта энергоносителей, но, что гораздо опаснее, даже косвенный контроль над газотранспортной системой Украины. Это поставит под удар позиции ОАО «Газпром» в Центральной и Южной Европе, нанеся огромный ущерб экономике нашей страны.

    3. Конституция Украины в любом случае неспособна стать механизмом, с помощью которого можно было бы легитимным образом запустить интеграцию украинских восточных территорий и Крыма в государственно-правовое поле Российской Федерации.

    Как гласит статья 71 Основного закона Украины, вопросы об изменении ее территории решаются исключительно всеукраинским референдумом. Между тем референдум, согласно статье 72 Конституции страны, провозглашается по народной инициативе по требованию не менее трех миллионов граждан Украины, имеющих право голоса, при условии, что подписи относительно назначения референдума собраны не менее чем в двух третях областей и не менее чем по сто тысяч подписей в каждой области.

    Тем не менее, как ни парадоксально это звучит, для российско-украинского интеграционного процесса уже создана правовая основа-система российско-украинских еврорегионов, входящих в Ассоциацию европейских приграничных регионов (которая, в свою очередь, является коллективным членом Ассамблеи европейских регионов). Так, в еврорегион «Донбасс» входят Донецкая, Луганская, Ростовская и Воронежская области, в еврорегион «Слобожанщина» — Харьковская и Белгородская области, в еврорегион «Днепр» — Брянская и Черниговская области и пр.

    Россия, пользуясь легитимными, с точки зрения Евросоюза, правовыми инструментами еврорегионов, должна добиться заключения договоров о приграничном и трансграничном сотрудничестве, а затем установить прямые государственно-договорные отношения с теми украинскими территориями, где налицо устойчивые пророссийские электоральные симпатии.
    В первую очередь — с Республикой Крым, Харьковской, Луганской, Запорожской, Николаевской, Днепропетровской и в меньшей степени — Херсонской и Одесской областями. (Из этого перечня преднамеренно — и достаточно условно — выведены Сумская область и Донецкая область. Первая — ввиду весьма высокого электорального влияния в ней партии «Батькiвщина». Вторая — по причине тесных деловых и политических связей местной бизнес-элиты, возглавляемой Р. Ахметовым, с рядом представителей оппозиционного олигархического альянса, имеющих здесь свои масштабные интересы.)

    Местные элиты как никогда ранее мотивированы на встречное движение новым интеграционным инициативам России. До кризиса восточноукраинские элиты предпочитали «слабый Киев» «сильной Москве», однако сейчас, под угрозой потери «всего», они не собираются безропотно дожидаться массированных зачисток (в том числе и по мотивам накопленного на них в центре «экономического» компромата), которые неизбежно будут предприняты центральной властью независимо от того, какие политические силы войдут в состав «нового киевского консенсуса» после ухода В. Януковича с поста президента Украины. В данных условиях они готовы поступиться своей «независимостью».

    Текущие события в Киеве убедительно показывают, что время пребывания Януковича у власти может закончиться в любую минуту. Таким образом, времени на адекватную реакцию у России становится все меньше. Количество погибших в беспорядках в столице Украины прямо свидетельствует о неотвратимости гражданской войны и невозможности консенсуса, с сохранением за Януковичем поста президента. В этих условиях

    представляется правильным сыграть на центробежных устремлениях различных регионов страны, с целью, в той или иной форме, инициировать присоединение ее восточных областей к России. Доминантными регионами для приложения усилий должны стать Крым и Харьковская область, в которых уже существуют достаточно сильные группы поддержки идеи максимальной интеграции с РФ.

    4. Разумеется, Россия, взяв на себя поддержку Крыма и нескольких восточных территорий, будет вынуждена принять на себя весьма обременительные в ее теперешнем положении — бюджетные расходы.

    Несомненно, это скажется на макроэкономической устойчивости и перспективах роста ее экономики. Однако с геополитической точки зрения выигрыш будет неоценимым: наша страна получит доступ к новым демографическим ресурсам, в ее распоряжении окажутся высококвалифицированные кадры промышленности и транспорта. Кроме того, она сможет рассчитывать на появление нового славянского миграционного потока, направленного с запада на восток — в противовес центральноазиатскому миграционному тренду. Промышленный потенциал Восточной Украины, в том числе военно-промышленный сектор, включенный в ВПК России, позволит успешнее и быстрее осуществить программу перевооружения ВС РФ.

    Что не менее важно, конструктивное, «сглаживающее» участие России в процессе высоковероятной дезинтеграции украинского государства не только сможет придать новый импульс интеграционистским проектам Кремля, но также позволит нашей стране сохранить, как уже говорилось выше, контроль над газотранспортной системой Украины. А заодно существенным образом изменить геополитический расклад в Центральной и Восточной Европе, вернув здесь России одну из главных ролей.

    5. Для запуска процесса «пророссийского дрейфа» Крыма и восточноукраинских территорий следует загодя создать события, способные придать этому процессу политическую легитимность и моральное оправдание;

    а также выстроить PR-стратегию, которая акцентировала бы вынужденный, реактивный характер соответствующих действий России и пророссийски настроенных политических элит юга и востока Украины.

    Последние события на Западной Украине (Львовская, Волынская, Ивано-Франковская области), в ходе которых оппозиция провозгласила их независимость от власти Киева, дают основание провозгласить собственный суверенитет и восточным регионам, с последующей их переориентацией на Российскую Федерацию.

    6. Ответные акции в восточноукраинских регионах должны быть двухсоставные по структуре и сценарию:

    Участники акций неповиновения должны требовать от Верховной Рады расширения формата конституционной реформы, обсуждаемой украинским парламентом, в том числе упрощения порядка организации всеукраинского референдума:
    «Мы не можем быть заложниками Майдана. Унитарное государственное устройство Украины, позволяющее агрессивному националистическому меньшинству населения навязывать свой выбор всей стране, должно быть пересмотрено. Россия — федеративное государство, и там такое немыслимо. Укрепляя государственно-правовые связи с Россией, мы укрепим целостность украинского государства».

    Первоначально демонстранты должны артикулировать своё нежелание быть «заложниками Майдана», его попыток узурпировать право других регионов и большей части населения страны на собственный цивилизационный и политический выбор, неприятие «идеологии гражданской войны и раскола страны», которую исповедуют политические представители западноукраинских элит.

    Демонстранты, выступая под российскими флагами, не должны настаивать на изменении конституционного порядка. Им следует вменить решительное осуждение действий «западноукраинских сепаратистов, покушающихся с подачи своих заграничных хозяев на территориальную целостность страны», а также требования скорейшего развития «ассоциативных отношений восточных областей Украины с Российской Федерацией»: «Мы с Россией. Нет гражданской войне».

    Лозунгами момента должны стать справедливое нежелание «поддерживать налоговыми отчислениями профашистские силы» Западной Украины и зависимое от них правительство, ориентирующееся на требования Европейского Союза, а не на нужды своих граждан.
    Целесообразно последовательное выдвижение трех лозунгов, по мере развития вытекающих один из другого:

    Требование «федерализации» (или даже конфедерализации) в качестве гарантии для данных регионов от вмешательства прозападных и националистических сил в их внутренние дела;
    Независимое от Киева вступление восточных и юго-восточных областей на региональном уровне в Таможенный Союз, что обеспечит необходимые условия для нормальной работы и развития промышленности;
    Прямая суверенизация с последующим присоединением к России, как единственного гаранта устойчивого экономического развития и социальной стабильности.
    Политическое движение за пророссийский выбор и ассоциативные отношения восточных и южных украинских территорий с Российской Федерацией, как нам представляется, также необходимо конституировать организационно, зарегистрировать в законном порядке. Для этого

    необходимо подготовить условия для проведения в Крыму и Харьковской области (а далее и в других регионах) референдумов, ставящих вопрос о самоопределении и дальнейшей возможности присоединения к Российской Федерации.
    Представляется важным организация неформального собрания руководителей или представителей восточных регионов Украины в Москве, где им, лицом обладающим достаточными полномочиями, была бы выражена поддержка и даны политические гарантии (пусть даже и устные). Такими представителями восточноукраинской элиты являются, например, Н. Добкин (мэр города Харькова), В. Константинов (председатель верховного совета Республики Крым), С. Аксенов (председатель партии «Русское единство»)…

    Предельно важно, чтобы «мировая общественность» имела бы как можно меньше поводов усомниться в легитимности и честности этих референдумов.
    Для этого представляется целесообразным, обеспечить процесс референдумов современными средствами верификации (веб-камеры и онлайн-трансляции). Предварительный план таких работ уже разработан и может быть реализован в двухнедельный срок.

    7. Необходимо аранжировать эти события PR-кампанией в российской и украинской прессе.

    В том числе — разработав и запустив в медиаротацию концептуальные документы, своего рода манифесты западноукраинского и восточноукраинского сепаратизма. В поддержку присоединения восточных областей Украины к России должны выступить широкие круги общественности в самой России (возможный лозунг «Путин 2.0 — даешь Переяславскую раду 2.0»).

    ***

    Как считают в редакции «Новой газеты» у этой разработки есть несколько характерных особенностей.

    1. Как мы уже отмечали, она создана до бегства Януковича и до прихода временной власти из числа «системной оппозиции». То есть еще до того момента, который в Москве был охарактеризован как «государственный переворот» и который стал главным оправданием ее последовавших действий.

    2. В записке дается уничижительная оценка Януковича, который впоследствии долго будет в публичном пространстве представляться российской стороной как жертва переворота и единственный легитимный руководитель Украины.

    3. Записка составлена в прагматическом — до цинизма — стиле. В ней нет никаких «духовно-исторических» оправданий российского вмешательства на Украине. Никаких рассуждений о «Новороссии», о защите русскоязычных, о «Русском мире» и грядущей «Русской весне». Только геополитика и холодная целесообразность.

    4. Авторы документа озабочены приданием «легитимности» включению украинских территорий в «государственно-правовое поле» России. Они, в частности, считают, что для первого шага существует правовая основа — это смешанные российско-украинские еврорегионы (например, в еврорегион «Донбасс» входят Донецкая и Луганская, а также Ростовская и Воронежская области), которые входят в Ассоциацию европейских приграничных регионов. Авторы уверены, что, используя этот правовой инструмент, можно втянуть украинские регионы с «устойчивыми пророссийскими симпатиями» в прямые государственно-договорные отношения. А уж потом — «легитимные» референдумы о самоопределении.

    5. В записке есть ряд грубых искажений действительности, которые должны были показать «реактивность», вынужденность российских действий (лидеры Майдана рекрутированы из футбольных фанатов и криминалитета, они подконтрольны польской и британской разведке; США и Евросоюз допускают дезинтеграцию Украины, Евросоюз затеял геополитическую интригу по расколу Украины, и тому подобное). Все эти аргументы впоследствии активно использовались российской пропагандой.

    6. В записке также много аргументов геополитического и экономического свойства, которые должны были убедить руководство в необходимости немедленного вмешательства на Украине и укрепления таким образом российских позиций не только на Украине, но и в Центральной и Восточной Европе, сохранения контроля над газотранспортными сетями, проходящими через Украину, получения в свое распоряжение украинского ВПК, расположенного на востоке страны (для ускорения перевооружения), и даже замены «центральноазиатского» потока мигрантов на «славянский», «западный».

    В целом можно заметить, что рекомендации авторов записки по поэтапному вмешательству России в украинские дела с конечной целью захвата ряда территорий Украины в основном были реализованы в практических действиях Москвы:

    организация в областях с пророссийскими настроениями акций неповиновения киевскому режиму;
    придание этому процессу «политической легитимности» и «морального оправдания»;
    выдвижение протестующими требований упрощения порядка проведения украинских референдумов;
    затем выдвижение требований «федерализации» или даже «конфедерализации»;
    требования независимого от Киева вступления Крыма и юго-восточных областей в Таможенный союз;
    проведение «легитимных» и «честных» референдумов о самоопределении и объединении с Россией;
    активное PR-сопровождение этих процессов в российских и украинских СМИ.
    Существенная ошибка у авторов документа произошла с определением наиболее готовых к объединению с Россией регионов: они называют Крым и Харьковскую область, считая менее перспективной «империю Ахметова» — Донецкую область. Действительность внесла в эти расчеты свои коррективы. Но в целом схема была претворена в жизнь.
    inforesist.org/obnarodovan-plan-ottorzheniya-rossiej-ryada-territorij-ukrainy/

Прокомментировать

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *


1 + один =

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов